Роль праксису в навчанні та вихованні дітей з порушеннями мовлення

На основі показники розвитку праксису дитини (Див. попередню статтю) ми можемо констатувати взаємозв’язок формування і розвитку мовлення дитини від розвитку координації, дрібної моторики, орального праксису, сенсорної інтеграції, фізичних сил.

Звернемо увагу, що вчасне виявлення порушень праксису і звернення до спеціаліста допоможе пришвидшити процес розвитку мовлення. Наведемо короткий перечень характеристик диспраксії у дітей:

• затримка та порушення мовленнєвого розвитку;
• багаточисельність помилок у звуковикові;
• бідність наслідування навичок для чіткої артикуляції;
• історія проблем із годуванням; скорочення репертуару фонем; невиразність мовлення;
• поведінка пошуку проб та помилок;
• недостатність самоконтролю;
• при використанні великої кількості слів у реченні спостерігається збільшення і помилок;
• зв’язне мовлення більш нерозбірливе, ніж вимова окремих слів;
• характерна недостатня можливість артикулювати і запам’ятовувати моделі слів;
• типово недостатній відгук на «традиційну» мовленнєву терапію;
• порушення пропріоцептивного і тактильного сприйняття;
• порушення амплітуди загальних і артикуляційних рухів;
• показники оральних діадохокінетичних навичок повільніші за норму та часто неупорядковані.

Детальніше: http://eprints.mdpu.org.ua/id/eprint/9816