Де починається та закінчується толерантність

Уже 25 років поспіль 16 лютого людство святкує Міжнародний день толерантності. Саме цього дня 1995 року Генеральною конференцією ЮНЕСКО було ухвалено чи не найважливіший документ сучасного суспільства – Декларацію принципів толерантності. Найвпливовіші держави світу намагались зробити все можливе для панування абсолютного миру та злагоди у кожному куточку нашої планети. Тому поняття «толерантність», створене саме для того, щоб «об’єднати різноманітне», стало ключем для подальшої повної інтеграції кожної людини у соціум. Дане визначення – це не суто конкретний термін, котрий треба завчити напам’ять і промовляти у потрібній ситуації, це вагомий постулат життя, що об’єднує у собі політичні, економічні, філософські, психологічні та соціальні засади.

Аби виховати покоління, що буде розуміти, сприймати, поважати та підтримувати один одного, вчити дітей толерантності слід з дитячих років. Тому кожна розвинена держава світу вже давно запровадила у своїй освітній системі низку змін, пов’язаних з інклюзією. Україна – молода та перспективна держава, яка не пасе задніх й активно удосконалює власну систему здобуття знань, спираючись на зняття будь-яких перешкод у доступі дітей з особливими освітніми потребами до отримання повноцінного соціального досвіду, розвитку їх особистого хисту та навчання. Проте навчити дітей бути гуманними, справедливими та толерантними досить нелегка справа, навіть для досвідчених педагогів і психологів. Ще у ХХ столітті відомий австрійський соціолог Карл Поппер писав про те, що необмежена та безконтрольна толерантність неминуче призведе до загального її зникнення. Але як тоді зрозуміти, де закінчується толерантність і починається вседозволеність?

Зарубіжні психологи й науковці досліджують толерантність, використовуючи різні підходи. Таким чином, вони пояснюють її як узагальнену концепцію, що об’єднує в собі і саморегуляцію, і зовнішній вплив. Спираючись на це, можна виділити кілька рівнів толерантності. Перший рівень характеризується терпимістю, коли особистість стримує свої негативні емоції та їх вияв, стосовно інших. Досить часто терпимість поєднують з емпатією, що є вагомою складовою вміння співчувати іншим. Чудовим фундаментом для виховання співпереживання у дітей є інклюзивне навчання, що занурює учнів у атмосферу цілковитої підтримки та допомоги один одному. На другому рівні стриманість змінюється взаєморозумінням, тут школярі вчаться визнавати й розрізняти свої права та права інших, зокрема право на свободу думки і вільне висловлювання переконань. І останній, третій рівень включає в себе критичне осмислення різноманітних позицій і розширення особистого досвіду, що знаменує собою повне опанування толерантністю, як важливою умовою комунікації. Але, крокуючи цим шляхом і розвиваючи у дітей рівень за рівнем нові властивості толерантного ставлення , слід пам’ятати також про варіанти «фейкової толерантності», яких також є декілька видів.

Насамперед, дітям слід пояснювати, що бути толерантним не означає захищати кожну свою точку зору цією фразою та оперувати нею тоді, коли більше не залишилось аргументів (як це дуже часто роблять дорослі люди, що просто не поважають думки один одного). Малятам слід одразу роз’яснювати – це поняття стосується інших настільки, настільки стосується їх самих, бо толерантність – не про пільги чи потурання комусь окремому, а про рівність і компроміси для всіх. З огляду на це, психологи постійно наголошують – учням слід прищеплювати вміння уникати домінування та виявляти повагу, бо інакше – толерантне ставлення перетвориться на свідому гру з елементами певної вигоди. Також досить небезпечною є «негативна» терпимість, тобто зроблена демонстративно, з мотивами злісного невтручання, у такому випадку на перший план може виходити образа чи помста, але аж ніяк не турбота і співчуття. До речі, саме в класах з інклюзивним видом навчання відсутня «негативна» терпимість, бо діти більш уразливі до емоційного стану оточуючих, аніж до власного.

Виховання й освіта є найбільш ефективними чинниками запровадження найважливіших соціальних аспектів. Інклюзивне навчання, що виражає собою повне включення у суспільне життя кожної людини, – золотий ключик, який відімкне двері толерантного та гуманного майбуття.